Створено: Субота, 24 жовтня 2009, 02:00
Мир серця та духовне життя

БУТИ ЛЮДИНОЮ (3)У попередніх роздумах я писав про те, що необхідно жити в мирі із самим собою, проте варто призадуматися і над іншою справою, а саме: який вплив на наше життя має релігія? Чи духовне життя допомагає втихомиритися моєму серцю? Чому буває так, що ти ходиш у храм, молишся, а все ж таки, миру немає у тобі, твоє серце неспокійне та нещасливе?

Може, неодноразово запитуєш себе: чому не втихомирюється моє серце в Божому храмі, де лунає молитва, де збір людей прославляє Всевишнього? Подібні та інші запитання можуть бентежити тебе. Однак я, все таки, хочу спонукати Тебе не боятися себе, не лякатися глибини свого серця, але відважно поставити собі декілька суттєвих запитань: чому мені так лячно бути із собою? Чому без причини нехтую молитвою? Чому байдуже ставлюся до себе? Чому неспокій тривожить мене? Чи віра моя є насправді живою, чи може лише не до кінця усвідомленою звичкою?

ВІРА І НЕВІРСТВО

Дехто думає що молитися є зайвим і не потрібно ходити в церкву, бо ж Господь є всюди. Хтось скаже: Церква, святі Тайни – це зайва річ, видумка церковної ієрархії. Інший додасть, що можна жити і без Бога. Скажеш: вільному – воля! Однак, як би ми не мудрували, неможливо пояснити феномен віри. Один – вірить, його віра жива, благодатна, вона – джерело наснаги, оживотворяє, вселяє радість та надію, кріпить у доброму, спасає. Інший, неспроможний повірити, страждає від сумнівів, несвідомий навіть того, що потопає у темряві невірства. Милується своєю свободою, яка, на превеликий жаль, не веде його до пристані щастя, а навпаки, бентежить душу, тривожить серце і затьмарює думки.
Вірити і не вірити – це життєвий досвід. В одного він насправді є, в іншого – немає. Хто, воістину, вірою живе, той відчуває, що Господь є його миром, радістю і щастям. Для того, хто вірить, духовне життя і св. Тайни є спасительною дійсністю, джерелом внутрішнього миру та ладу серця. Хто намагається жити вірою, той вчиться жити по доброму і досвідчує внутрішньої радості.
Подумай, як сьогоднішній світ ставиться до людей, які живуть вірою? Найчастіше глибоковіруюча людина стикається у своєму житті з байдужістю, або й глузуванням. Уважного спостерігача вражає те, як багато людей сьогодні загубилися у цьому світі. Вони думають, що все їм можна, що все спроможні зробити, що все збагнули своїм визволеним, але маленьким розумом, і що все знають про любов. Але, насправді, вони є невільниками, нещасними рабами своєї ілюзії, своїх сліпих примх, які водять їх за ніс. Вони ж насправді зовсім не знають, чим є істинна любов.
ВІРУЮЧА ЛЮДИНА із смиренням, покорою та уважністю прислухається до того, що говорить Святе Письмо, що Всевишній провіщає їй у мирі серця. Віруюча людина в усьому, що вона робить, з надією та любов’ю покладається на Господа. А її серце, просвічене Божою премудрістю, у простоті та з уважністю споглядає Божу красу у зовнішньому світі та в серці кожної людини. Хто воістину вірить, молиться і живе духовним життям, той заздалегідь і реально бачить зло, яке, немов скажена собака, хоче вкусити нас, звести на манівці, позбавити миру та щастя.
На завершення сьогоднішніх роздумів хочу ознайомити Вас, Дорогі Друзі, з роздумами українського філософа Григорія Сковороди (1722 – 1794), в яких він глибоко висловлюється про істинну віру:
"Якщо б людина могла швидко зрозуміти безцінну вартість цієї великої Божої ради [чесноти віри], то могла б її враз прийняти й любити.
Та оскільки цьому заважає тілесне, грубе міркування, то для цього їй потрібна віра. Вона закрите для всіх рад блаженство проглядає, наче здалеку в підзорну трубу (оптичний прилад призначений для спостереження на далекій відстані – ред.), з якою й уявляється.
При ній неодмінно повинна бути надія. Вона сліпо й насильно утримує людське серце при цій єдинородній істині, не дозволяючи хвилювати його підлими вітрами сторонніх думок....
Ці чесноти [віра і надія], наче надійний вітер корабля, приводять, нарешті, людське серце у гавань (затишне місце) любові і їй доручають.
Тоді, розплющивши очі, таємно кричить у душі Дух Святий таке:
"Правда твоя, правда навіки, і закон твій – істина".

Джерело: Григорій Сковорода. Пізнай в собі людину, Львів: Видавництво СВІТ, 1995, стор. 60-61.

Запрошую Вас на чергові роздуми, в яких буде мова про щастя.
До зустрічі!

Ієрм. Ігор Г.,ЧСВВ

Ваші зауваги до тексту, або пропозиції прошу писати на мою адресу: іЦя електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.