Створено: Середа, 03 березня 2010, 01:00
Про монахів грецького обряду

Про монахів грецького обряду Jędrzej Kitowicz [1728-1804]

OPIS OBYCZAJÓW ZA PANOWANIA AUGUSTA III
(Str. 103-104)

O zakonnikach ritus graece

Текст поль./укр.

W obrządku greckim nie widziemy w całym świecie, tylko jeden zakon świętego Bazylego, który dawnością swoją bierze pierwszeństwo wszystkim zakonom obrządku łacińskiego, wyjąwszy karmelitów-antykwistów, którzy pochodzenie swoje, pod artykuł wiary jednak nie podpadające, wywodzą od św. Eliasza.
Bazylianie są w Polsce dwojacy: jedni są z Kościołem Rzymskim złączeni i tych zowiemy unitami; drudzy są od tegoż Kościoła Rzymskiego z dawna odszczepieni i zowiemy ich schizmatykami.
Unitów na Rusi i w Litwie jest bardzo wiele klasztorów, a w Warszawie jedna tylko rezydencja z trzech albo czterech zakonników złożona przy kapliczce małej na Podwalu, w pałacu metropolity ruskiego, dla wygody przychodniów i mieszkańców warszawskich obrządku ruskiego uformowanej.
Schizmatyckich klasztorów znajduje się także w tychże prowincjach niemało i w Warszawie na Lesznie mają także kapliczkę małą.
Strój bazyliański, unitom i dyzunitom jednakowy, do jezuickiego dużo podobny, oprócz kaptura, którego nie nosili jezuici, a bazylianie noszą. Kolor habitu czarny, materia: sukno i kamlot podług czasu pory. Po klasztorach chodzą tylko w sukni jednej, która jest długa, fałdzista, z kołnierzem wysokim, z rękawami wąskimi, około pięści opiętymi. Pas czarny, roboty pasamońskiej. Gdy idą do chóru albo na ambonę, albo wychodzą za fortę, biorą na wierszch sukni płaszcz szeroki i mały kaptur wiszący na plecach, z dwiema końcami na piersi spadającymi, w szerokości i podobieństwie stuły na pół łokcia długiej. I taki strój jest publicznej formy, którego za klasztorem używają, gdy się pokazują parami. Gdy zaś idą pojedynczo, jak to superiorowie i prokuratorowie, natenczas używają zwierzchnich sukien z rękawami przestronnymi. Czapki noszą w zimie wykrawanki futrem lisim podszyte, w lecie kapelusze. Głowy strzygą na modę świeckich księży, to jest krótko przystrzygając włosy na całej głowie, a z tyłu cokolwiek dłuższe zostawując. Na wierszchu głowy golą także korony małe, jak świeccy księża. Z początku panowania Augusta III wszyscy bazylianie nosili zapuszczane brody, nawet i biskupi, którzy ordynaryjnie bywają z ich zakonu. Od średnich lat panowania tegoż króla biskupi ruscy poczęli golić brody, a ku końcu jego panowania wszyscy, tak bazylianie, jak i biskupi, brody ogolili i tym tylko w powierszchownej postaci różnią się od schizmatyków, że ci, tak biskupi, jak zakonnicy i popi, to jest świeccy księża, noszą brody. Duchowieństwo zaś świeckie obrządku ruskiego unickiego jedni noszą brody, drudzy je golą, tak jako i jedni mają żony, drudzy nie mają.
Zakonnicy bazylianie-unici w formalnych konwentach zawsze jadają tylko z masłem i rybami, a w posty, których mają cztery do roku: piotrowkę, filipowkę, spasowkę i wielki post, poszczą na oleju i rybach. W drodze i w rezydencjach nie czyniących formalnego klasztoru w czasy od postu wolne jadają z mięsem.
Bazylianie schizmatyccy w tym przechodzą unitów, że nigdy mięsa nie jedzą, a w wielki post nawet ani ryb, karmiąc się tylko samymi legominami i jarzynami, dwa dni jednak w tymże poście wielkim mają pozwolone ryb jedzenie. Który to post tak ścisły zachowują nawet świeccy ludzie schizmatycy, między którymi znajdują się drudzy tak twardo poszczący, osobliwie Moskale, że tylko w niedzielę jedzą potrawy gotowane, a przez cały tydzień posilają się tylko szklenicą wody ciepłej z kaszą jaglaną na mąkę roztartą roztworzonej.
Są także w obrządku greckim unitów i dyzunitów albo schizmatyków zakonnice bazylianki, jednakową obyczajność z zakonami męskimi zachowujące. Pod panowaniem Augusta III bywały w Warszawie kobiety ruskie, czarnego koloru w nakryciach głów i sukniach zażywające, od którego koloru nazywano je czernicami; te były na kształt naszych tercjarek, wizytek albo dominikanek, które mięszkają w kupie, ale nie są za klauzurą, żyją z pracy rąk i chodzą w odzieniu zakonniczym. Czernice ruskie pospolicie przedawały po Warszawie nici białe.

Єнджей Кітович [1728-1804]
Опис звичаїв під час правління Августа ІІІ

Про монахів грецького обряду

У грецькому обряді, на цілому світі є тільки один Чин святого Василія, який своєю давністю перевищує всі чини латинського обряду, за винятком кармелітів-антиквистів, які виводять своє походженням від святого пророка Іллі, що однак не є правдою віри.
Василіани в Польщі є двоякі: одні є з’єднані з Римо-католицькою церквою і їх називаємо – уніатами; другі від цієї ж Римо-католицької церкви з давніх-давен відлучені, і тому називаємо їх – схизматиками. В уніатів на Русі і в Литві є дуже багато монастирів, а у Варшаві тільки одна резиденція з трьома або чотирма монахами, яка знаходиться біля малої каплиці побудованої на Підвалю, в палаці руського Митрополита, для зручності подорожуючих і жителів Варшави. Схизматицьких монастирів на цих теренах також є немало, і у Варшаві на Лєшні вони малу каплицю мають.
Василіанський одяг, уніатів та схизматиків однаковий, дуже подібний до єзуїтського, крім каптура, якого не носили єзуїти, а василіани носять. Колір підрясника чорний, матерія: сукно або м’яка тканина з чесаної вовни, в залежності від пори року. По монастирях ходять тільки в одному підряснику, який є довгий, хвилястий, з високим коміром, вузькими рукавами, які біля кулака защіпаються. Чорний ремінь, пасамонської роботи. Коли ідуть до хору або на амвону, чи виходять поза монастир, одягаються в широку, сукняну мантію і малий каптур - кукуль, який звисає на плечах з двома кінцями, які спадають на груди, а в ширині подібні до епітрахиля, але довжиною на пів ліктя. Такий стрій є публічної форми, якого вживають поза монастирем, коли виходять парами. Але, коли виходять одинцем, так як настоятелі чи прокурори, тоді вживають просторої ряси з широкими рукавами. Зимою носять шапки обшиті лисячим хутром, а літом капелюхи. Голову стрижуть за модою світських священиків, тобто коротко стрижуть волосся на цілій голові, а ззаду залишають трохи довше. На верху голови також виголюють малу корону як і світські священики. Від початку панування Августа ІІІ всі василіани носили запущені бороди, а навіть і єпископи, які за звичай бувають з їхнього чину. Від середини років правління цього ж короля руські єпископи почали голити бороди, а до кінця його правління як василіани, так і єпископи поголили бороди, і тільки цим в зовнішньому вигляді відрізняються від схизматиків, а в них як єпископи, василіани, і попи , тобто світські священики носять бороди. Але світське, уніатське духовенство руського обряду, одні носять бороди, другі її голять так як і одні мають жінок, а інші ні.
Монахи василіани-уніати в монастирях[1] завжди їдять тільки з маслом і рибою, а під час посту, яких мають чотири в році: Петрівка, Пилипівка, Спасівка і Великий піст, постять тільки на олії і рибі. В дорозі і в резиденціях[2], які не є монастирями, в часі вільного від посту, споживають м’ясо.
Василіани-схизматики в цьому перевищують уніатів, тому що ніколи не споживають м’яса, а під час Великого посту навіть не їдять риби, споживаючи тільки сухопродукти і городину, але в цьому ж Великому пості мають дозвіл на два дні, щоб споживати рибу. Цей піст у схизматиків, навіть миряни настільки строго зберігають, а між ними також є і росіяни, що тільки в неділю їдять приготовану їжу, а протягом цілого тижня живляться тільки горнятком теплої води разом з кашею із проса.
Також в грецькому обряді, уніатів та схизматиків, є монахині василіанки, які зберігають однакову традицію з монахами. Під час правління Августа ІІІ бували у Варшаві жінки руські, з накритими головами і ходили в сукнях чорного кольору, від чого їх названо – черниці; вони були на зразок наших терціарок, візиток або домініканок, котрі живуть разом, але не в закритих монастирях. Живуть із праці власних рук і ходять в монашому одязі. Черниці руські звичайно у Варшаві білі нитки продавали.

Примітки:

[1] Мова йде про монастирі – у відрізненні від резиденції. Монастирі завжди мали ігуменів, резиденції ніколи не мали ігуменів, але звичайного «старшого».
[2] Тобто малих монастирчиках, де монахи працювали на місії або в душпастирстві.