Історія Чину

Loho_-_KrasnopuszczaВасиліанський монастир на Тернопільщині, який фундував Ян Собєський, готується до 350-річного ювілею. Але обитель не може повноцінно діяти через байдужість місцевої влади.

Підготовка до урочистостей з нагоди заснування у XVII ст. Краснопущанського монастиря отців-василіан уже розпочалася в цій обителі. За легендою, що збереглася завдяки “Хроніці поморянській”, саме перший настоятель монастиря у Красній Пущі - отець Гедеон - напророчив Янові Собєському корону. Почалося з того, що шляхтич у погоні за оленем заблукав у лісах біля Поморян, довго брів снігами і вийшов на хатину пустельника. Як з’ясувалося, це був чернець-василіанин, колишній капелан у війську Богдана Хмельницького. У нього Ян Собєський заночував. Обоє розділили вечерю, а потім монах розповів гостеві про своє видіння — Яна оберуть королем.

Add a comment

historia_cerkwi_kop_cz_copyZ dużym zadowoleniem należy odnotować zainteresowanie osobą o. Tymoteusza Szczurowskiego oraz działalnością bazylianów na Chełmszczyźnie i Podlasiu. Ważne miejsce wśród nowszych publikacji zajmują prace Doroty Weredy, a szczególnie: Bazylianie w unickiej diecezji brzeskiej w XVIII wieku, w: Białoruskie Zeszyty Historyczne 19(2003), s. 110-125, Działalność Tymoteusza Szczurowskiego na Podlasiu, w: Zeszyty Dziedzictwa Kulturowego, Białystok 2007, s. 55-70, Bazylianie jako biskupi Cerkwi unickiej w Rzeczypospolitej XVIII w., w: Dziedzictwo unii brzeskiej, Lublin-Supraśl 2012, s. 37-58. Nie można zapomnieć zaangażowania na rzecz upamiętnienia o. Szczurowskiego ze strony zmarłego w 2011 roku o. archimandryty Ryszarda Piętki MIC. Dzięki staraniom o. Archimandryty miało miejsce wznowienie fundamentalnej pracy o. Szczurowskiego Misja bialska XX Bazylianów (Lublin 2009). Z kolei teologiczną działalność o. Szczurowskiego przedstawił Andrzej Derdziuk w pracy Grzech w XVIII wieku. Nurty w polskiej teologii moralnej, Lublin 1996 (s. 85-89). Dorota Wereda przygotowała również biografię o. Tymoteusza Szczurowskiego na potrzeby Polskiego Słownika Biograficznego (Warszawa-Kraków 2011, t. XLVII/4, z. 195). Ta bardzo dokładna i precyzyjna biografia zasługuje na szczególne uznanie. Jak jednak bywa w przypadku krótkich artykułów, domaga się rozszerzenia niektórych wątków.

Add a comment

BSH_-_II_-_LOHO_2012Działania komunistycznych organów bezpieczeństwa przeciwko duchowieństwu greckokatolickiemu w Polsce (1944-1956) (dokumenty). Zebrał i opracował Igor Hałagida [w:] «Bazyliańskie Studia Historyczne», t. 2, Wydawnictwo «Bazyliada», Warszawa 2012, 391 s.

У кінці 1940-х — на початку 1950-х років у Польщі залишилося приблизно 230 священиків, монахів та монахинь Української греко-католицької церкви. Вірні УГКЦ внаслідок операції «Вісла» були розпорошені територією всієї країни. У ті роки проти відносно невеликої групи українського духовенства була спрямована потужна машина репресивного апарату польського сталінізму. Священиків і монахів переслідували не лише низові ланки правоохоронних органів та держбезпеки, а й центральні органи цих структур. За таких надзвичайно складних обставин українське духовенство зуміло вистояти, не зламалося під тиском тоталітарної держави, переважна його більшість не пішла на співпрацю з комуністичною безпекою. Переконливі докази стійкості духовенства УГКЦ у винятковий період історії церкви (1944-1956 роки) – 94 документи, опубліковані в другому томі «Василіанських історичних досліджень», упорядкованому професором Ігорем Галаґідою. У першому випуску досліджень, виданому в 2011 році, йшлося про відновлення греко-католицьких богослужінь у Польщі в середині п'ятдесятих років ХХ століття.

Add a comment

historia_cerkwi_kop_cz_copyKaroweć wspomina jedynie, że w 1874 r. metropolicie Józefowi powierzono przeprowadzenie reformy Zakonu. Do reformy nie doszło, bo metropolita miał do rozwiązania wiele innych spraw (о. М. Каровець ЧСВВ, Велика Реформа Чина св. Василія В., ч. 1, Жовква 1933, 78). Jednak Metropolita odbył w tym roku wizytację monasterów, której efektem były wskazówki wydane bazylianom, a także relacja odesłana do Rzymu. W ogóle z pracy Karowcia można odnieść wrażenie, że Metropolita niewiele interesował się sprawami Zakonu. Wyliczając listy pasterskie (od 1874 r.) pisze: Відностно обнови Чина написав митр. Йосиф два пастирські листи, один з датою у Львові 2 червня 1882., другий, клясичний для діла реформи, виданий для духовенства і вірних Архідеєцезії з дати «въ Риме» extra portam Flaminiam дня XVI Августа того самого 1882 р. (tamże 75-76).

Ojciec Isydor Patryło niewiele więcej wspomina na temat wizytacji odbytej przez Sembratowicza w 1874 roku. Stwierdzając, że nie dała ona pozytywnych zmian, cytuje jedynie wniosek końcowy: „[Zakon] stał się nieprzydatny dla kraju” (о. Іисдор Петрило, ЧСВВ, Нарис Історії Галицької Провінції ЧСВВ, w: Нарис історії Василіянського Чину Святого Йосафата, Рим 1992, s. 318, przypis 79 – cytat z dokumentu znajdującego się w Archiwum Kongregacji Kościołów Wschodnich. Autor nie podaje dokładnej charakterystyki dokumentu, ale najprawdopodobniej jest to sprawozdanie Sembratowicza o stanie monasterów bazyliańskich).

Add a comment

LOHO_-_XRESTNa początku protokołów kapituł bazyliańskich (Capitulorum volumen polonicum...) opublikowanych w Археографическімъ cборнику документовъ относящихся къ исторіи Cеверо-Западной Руси, т. ХІІ, Вильна 1900, znajdujemy krótki tekst, który Redakcja zbioru opatrzyła rosyjskim tytułem: Наставление желающимъ вступить въ базилианский орденъ (Pouczenie osobom pragnącym wstąpić do Zakonu Bazyliańskiego). Tytuł zapisany w oryginale brzmi zaś: Matka Zakon wita gościa, wstępującego do Zakonu. Bazylianie tekstem tym zwracają się do każdego, kto wstępuje, lub rozważa możliwość wstąpienia do Zakonu. Mowa w nim o zobowiązaniach oraz trudach, jak i pięknej nagrodzie przeznaczonej dla zakonnika. Obok zapowiedzianych trudności nie brak słów zachęty i otuchy pełnej wiary w Bożą moc. Tekst ten, pochodzący najprawdopodobniej z drugiej połowy XVII lub pierwszych lat XVIII wieku, chyba na zawsze pozostanie aktualnym. Podajemy go w całości w wersji opublikowanej w Археографическій cборникъ..., s. 3.

Add a comment

historia_cerkwi_kop_cz_copyWśród różnych obowiązków przydzielanych bazylianom w klasztorach była także funkcja ekonoma folwarku. Zakonnik pełniący tę funkcję był także nazywany prokuratorem, lub prokuratorem ekonomem. Niemal każdy klasztor posiadał ziemię i trzodę na potrzeby własne, a nawet dające możliwość sprzedaży płodów rolnych. Folwarki takie znajdowały się w najbliższym sąsiedztwie klasztoru, ale były też folwarki położone znacznie dalej. Dobra takie stawały się własnością bazylianów najczęściej przez fundację szlachecką lub królewską. Oprócz sytuacji, kiedy bazylianie sami kupowali jakieś dobra, to miejscowy szlachcic, zakładając klasztor, w dowód wdzięczności za łaski otrzymane od Boga, lub w zapisie testamentalnym, darował jakąś część swoich posiadłości klasztorowi. Klasztor w Łyskowie ufundowany w 1682 roku przez Krystynę Kuncewiczową otrzymał od niej folwark Koniedź, wioskę Kukulicze i folwark Odyńcowski razem ze stawem, mające stanowić źródło utrzymania dla zakonników. Eustachy Sokół w 1621 roku w testamencie zapisał klasztorowi dobrotworskiemu połowę swego majątku.

Posiadanie dóbr ziemskich w Rzeczypospolitej w owym czasie wiązało się z ogromnymi problemami. Częste przemarsze wojsk (XVII i początek XVIII w.) powodowały znaczne straty majątkowe oraz rozproszenie przypisanych do ziemi chłopów. Powszechną praktyką były zajazdy sąsiedzkie, przywłaszczanie ziemi lub trzody, czy inne samowole szlacheckie. Nie omijało to także dóbr klasztornych. Do tego dochodziła konieczność umiejętnego gospodarowania, tak, aby ziemia i trzoda przynosiły spodziewane zyski. Wszystko to wymagało ustanowienia odpowiednio wykwalifikowanego administratora. W pierwszym okresie istnienia Zakonu administracją dobrami niejednokrotnie zajmowali się ludzie świeccy. Natomiast najczęstszą praktyką stosowaną przez bazylianów również w późniejszych latach, było arendowanie dóbr osobie, która zobowiązywała się do wypłacenia pewnej sumy z rocznego dochodu. Jednak niektóre dobra bazylianie pozostawiali we własnej administracji wyznaczając do ich zarządzania prokuratorów. Według katalogu z 1754 roku tylko w Prowincji Litewskiej było 23 prokuratorów, z czego aż 4 w Witebsku (jeden miejscowy i trzech na folwarkach poza klasztorem) i 3 w Wilnie (klasztorny, w Zalesiu i Swiranach).

Add a comment

Mariapovcz_-_lohoВ історії українців на Закарпатті не бракувало важких хвилин. У той сам час, не бракувало і людей свідомих, освічених, які мали досить знання і культурного надбання, щоб протиставитись «офіційній думці». Серед таких осіб був василіанин о. Анатолій Кралицький, якого згадується у Василіанському чині у день його смерті – 11 лютого. Він зараховується до гуртка т.зв. просвітителів, які в другій половині ХІХ ст. старались піднести культурно-національне життя українського Закарпаття.

Отець Анатолій Кралицький народився 13 лютого 1835 року в селі Чабини на Пряшівщині, про яке писав в 1851 р.:

Add a comment

20_000_muchenykiwХристияни дуже рано зіткнулися із необхідністю призадуми над несправедливими переслідуваннями, терпінням і смертю тих, які увірували в Ісуса Христа. Щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь – під час об’явлення Ісуса Христа – такими простими словами пояснював терпіння апостол Петро ( 1 Петра 1,7). Промовляючи ці слова, можливо не передбачував, що в майбутньому ці слова будуть скеровані не тільки до тих, що прийняли єдність з Ісусом Христом, але й для тих, хто прийняв єдність з його наступниками – Папою Римським.

В історії Греко-Католицької Церкви вже так склалася, що впродовж багатьох століть не бракувало моментів випробування. В XVII-XIX ст. знаходимо багато прикладів, які вказують на правдивість і безкомпромісність слів з книги Одкровення Йоана Богослова: «Не бійся нічого, що маєш витерпіти. От, укидатиме декотрих з вас диявол у темницю, щоб випробувати вас, і матимете горе десять днів. Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя» (2,10). Для деяких випробування сталося кінцем – за свою вірність заплати своїм життям. Між ними були прості люди, єпархіальні священики, монахи і монахині.

Add a comment

PEREMYSZL_-_19.07_37Історія василіанської обителі у Перемишлі не дуже довга, але доволі складна. Ідея побудови церкви на Перемиському Засянні виникла ще у 1893 році – її ініціатором був о. Мирон Подолинський. Благословення на будівництво храму дав тодішній Перемишльський єпископ Юліан Пелеш.

У планах отця Подолинського було збудувати церкву, повернути до Перемишля василіан і включити їх до духовної праці при тій церкві, де мав би також повстати монастир. Здійснення задуму почалася від збірки коштів на будову, купівлю землі та замовлення архітектурного проекту майбутнього храму.

У грудні 1913 року зусиллями Перемиського єпископа – Константина Чеховича до Перемишля після півтора-столітнього небуття повернулися василіани і активно включилися в справу будови церкви. Першим ігуменом у Перемишлі став о. Маркіян Марисюк ЧСВВ. Заново розпочалася велика збірка грошей, докуплено більше землі, почато закупівлю будівельних матеріалів та замовлено виконання проекту церкви у архітектора А. Лушпинського.

Add a comment

historia_cerkwi_kop2_copyПід кінець ХІХ століття в Європі розпочався великий міграційний рух, який не оминув і українців, що жили в Галичині. Одним із напрямів подорожі людей, які шукали кращої долі, була Бразилія – край далекий, та бодай в початках, Галичанам зовсім незнаний.

Перша еміграція з Галичини прибула до Бразилії в 1895 р. Згодом до них доїжджали чергові, менші групи. Нараховується, що за 1896-1897 роки до самого штату Парана прибуло більше 15 тисяч переселенців. Add a comment