Тема тижня

ok_wira-Resizer-150Шановні друзі, декілька днів тому я мав можливість розмовляти з молодими людьми про віру в Бога та Святе Писання. Розмова була довгою і дуже цікавою. Три особи пробували мене переконати, що можливо Бога немає, а якщо є, то сумніви у вірогідність Святого Письма можуть бути виправданими, бо це не писав Бог - писала людина. Продумавши все, про що розмовляли, я дійшов до висновку, що коли в людини немає віри, вона цілий час живе в непевності і знаходиться в неблагополучному стані. Нікого не звинувачую в малій вірі, але вважаю, що усім нам час-від-часу треба пригадати як Бог об'являється людині. Add a comment

Священик є духовною особою, є свідком Євангелії, членом спільноти, якій служить, голосить вчення Христа, уділяє таїнств, благословляє вірних, піклується про них з любов'ю. Священик є учнем Христа, Христом вибраний і покликаний.

Апостол Павло в Посланні до Євреїв так описав священика: «Кожен бо архиєрей, узятий з-поміж людей, настановляється для людей у справах Божих» (Євр. 5:01). З того випливає, що священик є свідком Бога і свідчить про Бога, через своє знання і мудрість, але перш за все через своє життя і дії. Місія священства, безсумнівно, дуже важка, присвячена служінню Богові, і перш за все людям. Ісус Христос так сказав своїм апостолам: "Ідіть, отже, і  зробіть учнями всі народи ..." (Мт 28,19).

Сьогоднішній світ – це світ хаосу, гамору, клопотання, споживацтва та меркантильності, де день є занадто коротким, щоб виконувати свої щоденні завдання та обов'язки, а життя наповнене різними подіями, несподіванками, трагедіями, стражданням. У людей немає часу, щоб поговорити зі своїми близькими, не вистачає часу, щоб бути один з одним, і один для одного. Постійно кудись поспішають і не знають, куди ... . І постійно не вистачає часу – тому що  праця, тому що навчання, тому що інші обов'язки ... . Таким чином, у світі, в якому ми живемо, часто знецінюються  наші цінності і принципи. Стаємо анонімними, і все це призводить до самотності та духовних страждань.

Де і в кого шукати допомоги?

Священик завжди, але особливо сьогодні,  потрібен кожному з нас, незалежно від віку. Всі ми потребуємо підтримки і розуміння, чіткого свідчення  існування Бога, прикладу як жити, щоб досягти вічного щастя. Водночас потрібна інша людина, яка вміє слухати і чути нас, порозмовляє і допоможе у вирішенні наболілих проблем. Ось чому так важлива відкритість на інших. У важких для нас ситуаціях, ми хочемо почути – ти хороший, ти можеш це зробити або ти помилився, заблукав. Одного разу я почула, що священик є психіатром душі і великий, але часто суворий друг, хороший порадник і "колега" в розмові.

Папа Бенедикт XVI сказав: "Віруючі очікують тільки одного від  священиків, щоб вони були фахівцями у спілкуванні людини з  Богом. Не вимагають від  священика, щоб був експертом в області економіки, будівництва або політики. Очікується, щоб  він був експертом в духовному житті ... (...) немає абсолютно ніякої необхідності, щоб священик був обізнаний у всіх  останніх, змінних течіях;  віруючі чекають від нього, що він стане свідком вічної мудрості, що випливає  з об’явленого Слова".

А що очікуємо ми, вірні від священників?

Яка їх роль в нашому житті, коли сучасний світ призводить нас до духовних страждань?

Чого  молодь очікує від священиків?

Add a comment

Відповідь дає нам Ісус Христос: «Навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем» (МТ 11,29). Біблія не тільки пояснює причину страждань, але й дає практичні поради як їх пережити. Погляньмо на Йосифа, наймолодшого з синів Якова. Брати заздрили йому, бо вважали, що батько більше його любить, як їх. Із заздрості вирішили вбити Йосифа, але коли над’їхали мідянські купці, брати змінили своє рішення і продали Йосифа чужим людям, а ті повезли його в Єгипет (Бут 37-50). Після цього Йосиф мав повне право ображатися на своїх братів. Коли прийшли скрутні дні для братів, Йосиф спілкується з ними й пояснює, що їхній задум був злим, але Бог обернув його на добро, на користь життя Йосифа та життя інших людей (Бут 50,20). Йосиф у скрутну хвилину зрозумів, що Бог бачить все, через що ми проходимо і це Йому не байдуже. Йосиф зрозумів це на прикладі свого життя, адже Бог постійно був з ним і допомагав йому. Навіть тоді, коли було погано, Йосиф продовжував запевнювати самого себе, що Бог постійно з ним. Друга річ, яку Йосиф зрозумів, така: Бог дав людині свободу вибору. І за все, що людина робить за свого життя, треба буде давати звіт перед Творцем. Як бачимо, Йосиф любив Бога і цілий час довірявся Йому, і через цю любов була вилікувана ненависть, образа на своїх братів, які вчинили супроти нього зло. Любов перемогла помсту і оживила родинні зв’язки.

Дорогі друзі! Живемо у суспільстві, в якому на кожному кроці бачимо багато несправедливості та страждання, але не забуваймо про те, що Бог дав людині свободу вибору. Людина - не робот чи маріонетка, якою можна управляти, й яка механічно повторює завчені молитви, чи виконує команди. Людина - вільна, і завжди має вибір. І повинна бути відповідальною: коли щось чинить, то при цьому керується власним розумом і, передовсім, перед самим собою несе відповідальність за наслідки своїх вчинків. З цього, здавалося б, витікає, що ми не зобов’язані виконувати Божу волю, але пам'ятаймо, що за наслідки своїх вчинків будемо відповідати перед Богом самі. Бог не може заборонити людині приймати неправильні рішення, адже шанує вільний вибір людини. Отже, не можемо нарікати, що Він - несправедливий і любить дивитися на наші страждання. Бог шанує волю людини. Нам не варто перейматися несправедливістю життя. Замість цього краще покластися на Божий план і знайти позитивну поставу у нашому житті. Якнайбільше треба дізнаватися про Божі Обітниці і покладатися на Боже Слово, ходити в церкву, - в такий спосіб можемо задовольнити потреби свої та інших.

Найголовніше у нашому щоденному житті - покластися на Божу присутність, впустити Його до свого життя. Він може обернути в добро найгіршу ситуацію. Є багато людей, які сьогодні могли б сказати: «Все моє життя пішло шкереберть, а далі я довірив своє життя Богу і Він привів усе до ладу». Не забуваймо: якщо постійно будемо довіряти своє життя Богові, то Він завжди буде рятувати нас під час бурі. Він дасть відвагу і силу пережити її. Якщо хтось захоче дозволити Богові, щоб Він привів його життя до ладу – це відбудеться. А нам залишається молитися за себе, родину, і за людей, яким найбільш потрібне Боже милосердя на цьому світі, просякнутому несправедливістю і різного роду стражданням.

Немає нічого кращого, як очі, які спинилися з теплотою і увагою на співрозмовнику. Немає нічого гіршого, як порожні й байдужі очі, які, споглядаючи на іншого, не помічають у ньому образ Божий. А причина у тому, що не бачать Бога і не шанують іншу людину – це і є відхід від Бога як від правди і життя. Можна сказати про таких, що не мають любові, переповнені жалем, гіркістю, агресією і, вкінці, замкнувши своє серце перед Богом, перетворюють його на камінь. За таких людей молитися треба цілий час.

Add a comment

Читаючи Святе Євангеліє, слухаючи Боже Слово, можемо поставити собі запитання: що говорить нам Господь, що хоче нам сказати, чого прагне нас навчити. Напрошується нам відповідь, що словом, яке поєднує багато Господніх переказів, є покора. Зі слів Ісуса Христа, які є головною думкою цього тексту, виникає, що ми можемо осягнути мир серця шляхом розвитку смиренності (покори). Чим більш покори, тим більше спокою (миру) є в нашому житті.

Навчання Ісуса Христа прості, короткі і зосереджені на тому, що найважливіше, але водночас є й суворими і важкими, тому що Він вимагає постійної любові до Бога, ближнього і себе самого.

Що таке смирення (покора)?

Смирення – це істина, життя і можливість подивитися на себе по-правді. Істинне смирення супроводжується радістю, миром, тишиною й силою. Можна також сказати, що смиренність є станом досконалості, мудрості та щастя, а в кінцевому результаті - умовою служіння Богові та ближньому. Разом зі смиренням в житті християнина є й інші важливі цінності: лагідність, доброта, щедрість, терпіння, готовність вибачити, вірність, доброзичливість, стриманість ...

Смирення - це протилежність гордості, протилежність, яка характеризується у поставі людини надмірною вірою у свої власні цінності і спроможності, має високу самооцінку, гордість, зарозумілість і почуття зверхності. Особа, що живе духом смирення – не мусить відчувати себе менш вартісною. Навпаки, вона повинна бути свідомою своїх можливостей, знати про свої здібності-якості, і отримані Богом таланти. Слід зазначити, що саме смиренність, а не гордість, є основою самовідданих і позитивних відносин з іншою людиною.

У даний час можна зауважити, що багато молодих людей, але й не тільки молодих, дивляться в майбутнє зі страхом. З тривогою запитуємо себе:

Як нам жити в суспільстві, де є так багато несправедливості і страждання?

Як нам жити, коли чесність і правда не є важливі?

Як маємо реагувати на егоїзм і насильство?

Які цінності важливі в сучасному світі, та для нас самих?

Add a comment

Дорогі друзі, давайте спробуємо відповісти на запитання - що таке істина? Істина - це Бог. Закон абсолютної істини стверджує: є Бог, і Бог у кожному з нас. Бог — це вищий розум, досконалість, що пронизує геть усе, який об’явився людині в натуральний спосіб через створення світу, який звернувся до людини через пророків, а, вкінці, об’явився через Ісуса Христа. Іти до Бога - до Істини - можна різними шляхами, скільки людей — стільки доріг. Найкоротший шлях — через серце. Це шлях світла, любові, гармонії й спокою. Господь кличе людину за істинною, якою є Він сам. Згадаймо Леві Алфеєвого, який сидів на митниці й збирав податки: що Христос сказав йому? - Іди за мною! Той устав і пішов за ним (Мк 2, 13-17).

Прийде час, коли людина не схоче, не зможе бути такою, як раніше. Це може статися враз. І не слід цього боятися. Все змінюється в цьому світі. І людина змінюється теж. Один закарпатський мудрець - Андрій Ворон - говорив до людей, які просили в нього поради: «Змінюйтесь. Одягайте іншу сорочку на тіло, але не забудьте й душу одягнути в нові шати. І не чекайте для цього нового ранку, чи понеділка. Ставайте новою людиною вже. Дослухайтеся до свого серця, через яке промовляє до вас Господь Бог, і тоді відкриється те, до чого вас покликано. Якщо мало працювали - працюйте більше. Якщо забагато – працюйте менше. І так в усьому. Вирівнюйте себе з природою. Скидайте з себе недобрі звички старої людини, і все це без огляду на те скільки вам років – обновитесь та полегшено підете вперед».

Дорогі друзі, згадаймо євангельську розмову Ісуса Христа з молодим юнаком, який запитав що доброго має вчинити, щоб отримати Царство Небесне? Ісус звернув увагу, щоб додержував Заповіді Божі, також продав майно, а гроші роздав бідним і, вкінці, пішов за істинною, якою є Бог. На жаль, з того, що знаємо, у молодого юнака багатство взяло верх і він не пішов назустріч Ісусу, - засмутився й відійшов. Отак всякий тягар тілесний і духовний пригнічує людину, яка не йде назустріч істині, якою є Бог. Господь - це вища досконалість, яка пронизує геть усе, і Він кожній людині допомагає. Я думаю, що ніколи не треба озиратися, ніколи не жаліти того, що залишилося позаду, що впало з наших плечей. Вчорашнє - вже не наше, а завтрашнє - також далеко, та ще й і не відомо, чи нам дане. Отож, стараймося жити достойно сьогодні, так як би це мав бути наш останній день, та цілий час прямувати за Христом.

Господь Бог наш всемогутній, всевідаючий і всюдисущий, володіє всією мудрістю і всією просвітою. Саме до Нього нам і треба звертатися, щоб одержати розраду в прикростях, допомогу в трудах, зцілення від хвороб душевних і тілесних. Той, хто сподівається, не отримає від Нього відмови. Ставаймо новою людиною і йдімо за істинною, якою є Бог. Яка б печаль не була, печалі не треба боятися. Краще буде, коли пізнаємо її. Приймімо її і даймо їй ім’я. І полюбімо її. І стане вона світлою. Бо народжуємося ми в темряві, а покликані - світлом.

Коли звертаємося до Бога — станьмо знову дітьми. Тому, що ми не знаємо ані минулого, ані сьогодення, ані майбутнього; Бог же — Господар часу. Він — Життя, що дає життя, Блаженство, що дає блаженство, Мудрість, що дає мудрість, Любов, що дає любов і спасіння...

Живімо сьогоднішнім днем, але пам'ятаймо про майбутнє, бережімо себе та не руйнуймо свого здоров'я.

Add a comment

Свято Преображення Господнього, яке ми недавно відзначали, то повернення до небесної радості. Ця надзвичайна подія показує, що Ісус може кожної хвилини змінити нашу долю, може у кожного з нас наступити духовна переміна. Як читаємо Євангеліє, того дня відбулася зустріч Ісуса із своїми учнями на горі Тавор, де розповідається про Його Переображення: «І преобразився перед ними: обличчя його сяяло, наче сонце, а одежа стала білою, наче світло» (Мт 17:2).

З нами теж може відбутися така переміна, важливо, щоб знайти спосіб і місце, коли це може відбутися.

Одним з таких місць, такою горoю Тавор, можуть бути реколекції, чи ТАВОРСЬКІ ЗУСТРІЧІ, коли кожний учасник має можливість зустрітись з Богом, іншою людиною і самим собою... Там є час на особисте преображення, краще пізнання самого себе, можливість проведення спільних та особистих розмов, пізнання східної Літургії та традицій. Перебуваючи на молитві, в тиші, слухаючи Слово Боже, зустрічаючись із людьми, приймаючи участь в спільних Богослужіннях, можемо пізнати Господа нашого Ісуса Христа і наблизитись до Нього. Часто хочемо повернутися до цих хвилин, і в те місце, де нам було добре, де відчували спокій душі і серця, повного поєднання з Богом. Саме так є на ТАВОРСЬКИХ ЗУСТРІЧАХ у Венгожеві.

«Він говорив іще, аж ось ясна хмара повила їх і з хмари було чути голос: - Це мій улюблений Син, якого я сподобав: його слухайте» (Мт 17:5). Ці слова кажуть нам, що необхідно слухати Боже Слово, і тоді щастя не буде тимчасовим, а триватиме вічно.

Напевно, кожен з нас відчуває потребу бути щасливим, радісним, знайти спокій серця в нашому світі. Думаємо, що цього досягнемо, змінюючи світ, але цього виявляється недостатньо. Аби знайти щастя, починати треба від зміни нашого серця, і жити так, аби кожний прожитий день був нагодою духовного паломництва – дорогою, яка веде нас до зустрічі з Богом.

Прошу зупинитись на хвилину та задуматись: яким є Ваш світ і життя? Що робите, аби зустрітись з Богом?

Де змогли б знайти «гору Тавор» і світло, яке освітить Ваше життя і зміцнить Вас у вірі?

Add a comment

5:40. Пора прокидатися.

Заглядаю в кімнату де сплять ще наші «ангели». Солодко так!

Поспала б ще із ними…

Накриваю їх ковдрою і даю ще трохи часу.

Бутерброди до праці, фрукти до школи, улюблена іграшка до садочка. І ще бараболя на обід. Здається все. Тепер малеча. Як важко красти їм цей сон…І зразу голос невдоволення: «Не хочу до садочка!!» (читай: Мамо, хочу ще спати!) безсумнівно засвідчує, що почався новий день. Нехай буде добрим!

Час біжить (ранком завжди надто швидко), одяг, сніданок і зразу в машину. Цікаво, якою мудрістю заскочить нас сьогодні наша доня. Починає як кожного дня:

- «Не хочу до садочка! Хочу спати!»

Тато обережно:

- «Вікторко, в садочку зможеш поспати на лежачках.» І далі замріяно: «Ах, якби я хотів так собі в роботі поспати, як ви у садочку…»

Вікторка серйозно:

- Тато, то скажи своїй пані директор, щоб вам в роботі теж лежачки розкладала!

Ах, якби так завжди бути дитиною…! Або хоч частку залишити її в собі… Життя було б простішим!

Дивитись на світ по-дитячому: безтурботно, радісно й спонтанно. Чи вмію ще? Не знаю…Життя пливе і час біжить (пропорційно швидко до кількості дітей :) і важко знайти хвилину, щоб призадуматись, куди так насправді поспішаємо. Записки в календарі, плани. На завтра, через тиждень, на колись. Окремо сімейні, окремо ті в роботі. Перфекційно розписані із ранку до вечора. Рідко коли здійснені, наче б на підтвердження народної мудрості: «Хочеш розсмішити Господа Бога – розкажи Йому про свої плани»…

А якби так більше як діти? Можливо недосконало, не на 100%, зате з радістю і вірою. З природнім зацікавленням, а не рутиною. Без осуду і зайвого мудрування. Не кажу наївно, інфантильно. Це було б нерозумно. Але з надією, що все і так в Божих руках. Малі діти натурально довіряють батькам і покладаються на їхню допомогу. А ми дорослі забуваємо, що Господь – наш Небесний Батько – покірно й терпеливо жде, щоб за Ним піти. Його стежками. І як дитина.

Важко відкрити нам своє серце на Його волю, важко віддатись Божому провидінню. Пробуємо (кому?) доказати, що самі зможемо все. Але чомусь міцно любимо все ускладнювати. Наче б мали дарувати медаль за більш скомпліковані розв`язки. А дітям все простіше. І вони непогані вчителі. Бо хоч у нас більше досвіду – знов не навчились на помилках. Не виправили їх. Не перепросили або не простили. Загнівались і у своїй «досконалості» ждемо чийогось розрахунку. Забуваючи, що нам Бог усе прощає. І наші малі діти теж. Бо люблять безумовно. Лише, щоб знайти для них час. На обійми, розмову, спільне захоплення світом. Знайти час, щоб любити їх «не словом ні язиком а ділом і правдою».

І час для Того, який все може.

Здається і в моєму календарі надто мало часу на піскові баби, паперового змія і супчик з болота. А в особистому словнику слів радості і простого «хай буде воля Твоя».

Add a comment

Дорогі друзі, Бог нагородив нас мудрістю, яка є найціннішим скарбом у світі. Іншими словами можна сказати, якщо мудрість світу смиренно схиляється перед мудрістю Бога, то вона все-таки є найціннішим надбанням світу. Чим більше будемо дізнаватися про Божу мудрість в покірності і смиренності тим краще зрозуміємо, що ми лише в тому кінці, де починається мудрість. Коли людина перебуває у глибокому благовінні перед Господом це і є початок мудрості.

Коротко про мудрість світу цього

Мудрість світу містить як позитивну, так і негативну складову. Вона розуміється як часткова істинна поєднана з розумом і маніпуляціями заради досягнення задуманого. Інший вид мудрості, зовсім не є поганий, здобувається шляхом навчання, роздумів спостережень і напруженої роботи. Добропорядні і хороші люди здобувають її в процесі життєвого шляху. Дуже важливо, щоб мудрість, яка приносить успіх у світі, охоче відступала перед мудрістю Бога й не уважала, що може замінити її.

Коротко про Божу мудрість

Мудрість Божа – це духовний дар. Вона базується на Слові Божому й Ласці Святого Духа. Мудрість Бога є завжди довершена, безкорислива, чиста і сильна. Її треба здобувати не тому, що маємо на неї право але із самого прагнення. Святий Апостол Яків научає: «Коли ж комусь із вас мудрості бракує, нехай просить у Бога, який дає усім щедро і за це не докоряє, - і вона йому дасться. Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання;» (Якова 1,5-6). Прагнучий Божої мудрості у страху перед Богом, стається багатим на Божу Благодать і отримавши мудрість від Нього ніколи її не змарнує.

У Святому Писанні читаємо про Божу мудрість, яку виспівує псалмопівець: «Початок премудрості це страх перед Богом.» (Пс 110,10). Маючи Божу мудрість людина може бачити ширше ніж дозволяють теперішні обставини, бо в Святому Письмі сказано, що Дух каже про речі, як вони дійсно є, і про речі, як вони дійсно будуть. Святий апостол Яків научає: «Ви, що не відаєте, що буде завтра! Яке бо життя ваше? Ви пара, що з’являється на хвилинку і зникає по тому.» (Якова 4,14).

Дорогі друзі, мудрість Божа є тією мудрістю, яка варта нашої пильної уваги. Святий апостол Павло научає: «Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Не беріть участи в безплідних ділах темряви, а радше її картайте… Тож уважайте пильно, як маєте поводитися, - не як не мудрі, а як мудрі, використовуючи час бо дні лихі.» (Єфесян 5,10-11-15-16).

Господи, подай нам небесну мудрість, щоб ми могли навчитися шукати Тебе понад усе. Щоб ми своєю поведінкою нікого не звели з правдивої дороги. Визволь нас, Господи, від гіркої заздрості, чвар та безладу. Наповни нас плодом праведності, яка сіється в мирі, щоб ми цілий час виявляли своєю поведінкою Твою мудрість.

Add a comment

Дорогі друзі, Бог нагородив кожного із нас мудрістю, завдяки якій ми цілий час прислухаємось до своєї інтуїції та нашого внутрішнього "я". Наша мудрість - це досвід душі, яка походить від Бога. Бог сотворив чоловіка на свій образ і подобу, та вдихнув у нього життя. Чоловік став живим, розумним, здатним думати, медитувати та цілий час неустанно шукати Бога.

Господи, подай нам небесну мудрість, щоб ми могли навчитися шукати Тебе понад усе. Щоб ми своєю поведінкою нікого не звели з правдивої дороги. Визволь нас, Господи, від гіркої заздрості, чвар та безладу. Наповни нас плодом праведності, яка сіється в мирі, щоб ми цілий час виявляли своєю поведінкою розумну лагідність.

Коли людина не використовує всю Божу мудрість, то стає неспокійною, і по своїй життєвій дорозі ступає непевно. Але якщо в її житті на першому місці буде Бог, то ось ця мудрість перетвориться в лагідність, яка зламає кістку відчаю й розчарування. Таким чином, всі речі стануть кращими, яснішими, а люди - щасливішими, більш мирними та врівноваженими.

Святий апостол Пало навчає: «Зодягніться у лагідність» (Колосян 3,12). «Лагідний язик ламає кістку», - сказав мудрий цар Соломон. (Приповідки 25,15).

Дорогі друзі, погляньмо на лагідність не як на стиль поведінки, а як на стан розуму і серця. Коли наше серце буде занурене в Божій любові, воно цілий час побиватиметься за Ним. Наше серце скаже правду, відчує добро і зло. Бо з серця б’є життя, а життя - дане Богом.

Коли наш розум просвічений Богом, а серце занурене в Ньому, - то чи може розум спіткнутись, а серце бути зрадливим?

Add a comment

Не чує мене, тому можу так про неї подумати. Зазвичай мене виправляє: Мамо, я вже не маленька, мені вже 9 років! Так, вже не маленька. Через декілька тижнів у неї Святе Причастя. Перше в житті і, мабуть, довгождане. Віддавна хоче бути вже хоч у цьому «доросла».

Радіє її дитяче серце, а мамине - тривожиться: чи зможу добре підготувати свою дитину на цю незвичну ЗУСТРІЧ? Зустріч, до якої запросив її сам Ісус: «Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене…» (Мт 19, 14).

Боюсь, щоб у цьому превеликому темпі життя не забути, що це на нас, батьках, спочиває привілей (не обов`язок!) підготувати свою дитину до першої свідомої та повної зустрічі з добрим Богом.

Сьогоднішній світ, вірніше - стиль життя, не полегшує виконання цього завдання добре. Навпаки – всюди присутнє споживацтво, яке нахабно наказує чи то купити дитині такий якраз дарунок, чи тут, а не деінде влаштувати бесіду, зводять Тайну Пресвятої Євхаристії до звичайного бенкету. Важко у всьому цьому показати дитині, що більш від усього рахується духовний вимір цієї події. Не вистачить лише вбрати дитину у білу суконку і запросити гостей. Треба показати їй яку «користь» буде мати від того, що відчинить своє серце для Ісуса. Чисте серце. І, хіба, не обійдеться тут без розмов про гріх, добро, зло, свідомий вибір поміж ними. Настільки, наскільки зрозуміє це 9-літня дитина. Розмов в основному у рідній хаті – не лише в школі, чи на уроці релігії.

Але, оці розмови і наші слова не можуть стояти в суперечності із нашими вчинками. Діти це помітять. Чимало раз засоромлювала мене наша Марійка: Мамо, ти збрехала. А ти ж казала, що слід говорити правду… Діти, хоч малі, досконало розуміють і добре помічають брак співзвучності поміж вчинками та словами дорослих. І якщо не бачать, що мама й тато очищуються у Таїні Покаяння та кормляться живою молитвою – не зрозуміють навіщо приймати їм Таїну Євхаристії. Ну, може зрозуміють, що вартує заради ... дарунків… Але це буде нашою поразкою.

Отець Яцек Салій, домініканець, сказав колись, що час підготовки дитини до першого Святого Причастя – це добра нагода також для того, щоб самому оживити й поглибити свою віру. Це також шанс на те, щоб дитина «відчула себе як брат або сестра у вірі своєї мами та свого батька».

Важко це здійснити без спільного з дитиною перебування на молитві, особливо - домашній, а не лише на Службі Божій у церкві. Без свого особистого свідоцтва нічого не вдіємо – тому варто навіть і перед дитиною зізнатись, що я – мама чи тато - також грішимо, і не все, що робимо, подобається Богові. Соромимось чомусь спільно з дітьми молитись, а ще більше, хіба, соромимось дитину перепросити, коли самі заподіяли їй кривду. А шкода, бо без цього важко тоді 9-літній дитині зрозуміти суть Тайни Покаяння й жалю за гріхи.

Було б великою наївністю, а й гордовитістю думати, що якраз наша Марійка вповні і як слід зрозуміє духовний вимір першого Святого Причастя. Але, було б великим браком відповідальності не здійснити зусилля спільно з дитиною зростати у вірі. Можливо, цю спільну дорогу ми почали надто пізно – деколи і так складається враження, що віра і Господь Бог для нашої доні - це ще трохи «магія». Але, не здаємось. Пробуємо знайти час та відвагу іти стежкою віри поруч з дитиною, і не розгубитись у цій поверховості, яку дає щоденність. Надія вмирає остання, як кажуть, тому віримо, що з нашою допомогою та діянням Святого Духа оце маленьке Марійчине серце відчує і зрозуміє колись благодать, що від Бога.

Марійка. Моя маленька доня… Що б вона про це не думала – завжди для мене такою буде :)

Add a comment